Іноді в поняття культури включають також право, державний лад, громадський устрій, етикет, суспільні звичаї і форми спілкування, а також економіку, промисловість, техніку, господарство. Однак все це, хоч воно також відбиває рівень духовного розвитку, доцільніше віднести до поняття цивілізації і, таким чином, розрізнити культуру від цивілізації. Цим пояснюється значимість культури для суспільства, утрата цінностей яка перериває зв’язок поколінь, відкидає суспільство назад, несучи загрозу його загибелі. Поняття світової та матеріальної культури.
Загальновизнаним є, наприклад, виділення епох античної культури і Відродження. В історії української культури виділяється культура Київської Русі, козацької доби, Галицько-Волинського князівства тощо. Проте Шіллер усвідомлював, що таке розуміння завдань культури не відповідає її реальному станові в сучасному суспільстві. Він дав блискучий аналіз суперечностей цієї культури, яка відірвала людину від природи і надала її розвитку обмеженого, однобічного характеру. Відновити цілісність людини, позбавити її світ від властивих йому суперечностей і тим самим здійснити головне завдання культури може мистецтво, тобто “царство прекрасної видимості”. На думку Шіллера, саме у мистецтві примирюються та згладжуються протилежності фізичного й морального життя людства. Духовна культура — це складний соціодинамічний процес розвитку і функціонування багатогранних процесів та явищ суспільного життя, що безпосередньо чи опосередковано впливають на її становлення, формування.
Поняття культури, теорії її походження та розвитку
Але Перша світова війна перегорнула усі уявлення про розвиток культури, адже ніколи раніше людство не зіштовхувалося з війною такого масштабу, змінилася сама сутність розуміння людини. З цього з’являються сучасні теорії, які міксують ті, що існували раніше, додаючи до них дещо нове. Після лінійного процесу зміни дикунства, варварства і цивілізації культура знову робить оберт і повертається майже до свого початку. Наступний етап у розвитку української культурології пов’язаний з відродженням України як самостійної та незалежної держави . У нових умовах потрібно було подолати жанровість у висвітленні національної культури, переглянути усталені методологічні підходи до інтерпретації культурних явищ. У нових умовах з’явилось чимало ґрунтовних праць з історії, філософії та соціології культури. Українство формує національну свідомість, українська культура набувала загальнонаціональних рис, ставала розвиненішою її структура, оформлювався її професійний рівень.
Кожне суспільство складається з безлічі підгруп з різними культурними цінностями і традиціями, що відрізняють групу від більшості суспільства і формуючими свою субкультуру. Остання формується під впливом соціального класу, етнічного походження, релігії та місця проживання. Прийняті в ній цінності впливають на формування особистості членів групи. Ресурсом культури виступає інформація (знання про будь-що). Інформація поступово втрачає свою актуальність, тому має поновлюватися з кожним новим поколінням. Переосмислення інформації забезпечує функціювання культури як системи, що розвивається сама по собі. Людина— вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це — біологічна істота, з іншого — творець специфічного світу, який є результатом творчої діяльності всього людства.
Філософія в бакалавраті – посібник
“В цьому розвиткові всезагальності мислення, — писав він, — полягає абсолютна цінність культури.” Існує багато визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя, інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка покликана обслуговувати сферу виробництва.
Сьогодні українська культура, існуючи в часі, являє собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями. У цьому русі відбираються і засвоюються найвагоміші культурні цінності, одні з них набувають нового значення, інші тимчасово або й назавжди зникають. Іноді цей рух супроводжується духовним піднесенням або https://shostka.info/shostkanews/kudy-vklasty-100-1000-usd/ ж духовним зламом, які попутньо впливають на характер, темпи і зміст процесів, що мають місце в духовному розвитку нації. Аксіологічна, або оціночна, функція культури виражає її якісний стан. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири й потреби. Людина дає позитивну чи негативну оцінку тим чи іншим предметам і явищам і, відповідно, сприймає їх або відкидає.
ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ, ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ
Соціальна культура — це ставлення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів. Соціальна поведінка і артефакти (соціальна і матеріальна культура) трактуються як об’єктивовані продукти ідеальних нормативних систем і систем знань різного роду, що складають духовну культуру. Виділення соціальної культури дозволяє з’єднати матеріальну і духовну культури, ввести артефакти в контекст досліджень у соціальних науках. Епоха Відродження утверджує гуманістичний ідеал.
Ернст Кассірер розвивав символічну концепцію культури на основі здатності людей до масової, систематичної і постійної символізації. Голландський культуролог Йоган Гейзинга в книзі «Homo Ludens — Людина, що грає» вніс до вивчень культури ідею про те, що гра передує культурі й творить її, чим започаткував ігрову концепцію. Паралельно розвивалася біосферна концепція культури, за якою культура є закономірним етапом розвитку біосфери Землі і Всесвіту. Основоположником такого підходу вважається філософ-косміст Володимир Вернадський.